Понад чотири місяці тривала робота над проектом ГогольТрейн, які основні цілі проекту?

Цілей було поставлено декілька, вони працювали на розв'язання тих проблем, з якими стикався ГогольФест в Маріуполі минулого року, і з якими часто стикаються мистецькі події в інших регіонах України.

Маємо не пропрацьовану пасажирську інфраструктуру – це стосується і міст, і країни взагалі. І хоча інфраструктура розвивається, принаймні на міжнародних сполученнях, але хотілось би, щоб цей розвиток був активніший і в середині країни. Адже в Україні є люди, які хотіли б ганяти по своїй країні легко і весело. Скрізь відбувається купа культурних подій, але якщо ти просто вирішив поїхати туди, то це буде складно зробити через низку інфраструктурних проблем. Наприклад, за три тижні до Гогольфесту квитків на потяг не було. Навіть квитків на авіарейси в Запоріжжя не було. Дістатися Маріуполя можна було тільки на нашому ГогольТрейні.

Це проблема кожного великого івенту в Україні. Хоча у нас інфраструктура має дуже великі можливості, у порівнянні з якимсь культурним івентом. Я завжди приводжу у приклад Фестиваль 86, який відбувається біля Києва в Славутичі. Там дуже крута локація. Хто був, той знає, що це прекрасне місце, щоб просто поїхати та почілити на вікенд. Але туди неймовірно складно дістатися. Хіба хтось напише на фейсбуці: «йоу, ми орендували бус, гоу з нами». Або на тебе чекає електричка, яка їде мільйон років. Або ж є ще варіант з автостопом. Хоча поставити додаткові рейси для Укрзалізниці – це взагалі не проблема. І для відвідувачів цього івенту не потрібно люксового першого класу, дайте лиш спосіб швидко та легко дістатися місця призначення. Хоча, звісно, бажано це зробити в розмальованому вагоні :) Але зараз нема механізму, як це організувати. Тобто нема механізму, за якого Фестиваль 86 попросив би в Міської Ради або просто в Укрзалізниці додатковий потяг, який був би оплачений організаторами, а для споживача вартість входила б у ціну квитка.

Спочатку ми вирішили просто взяти потяг. Потім стало зрозуміло, що треба формувати путівку, для цього треба було домовитися з готелями. Потім ми подумали, що круто було б зафарбувати цей потяг. А ще крутіше було би поставити 2 вагони-ресторани й зробити бар, тусу, концерт, тату-салон і галерею.

Тому базовий рівень для культурних проектів – це хоча б розповісти потенційному відвідувачу, як можна дістатися на твою подію: ви можете поїхати таким то потягом – лінк на розклад, автобус – лінк, і так далі. Наприклад, Одеський кінофестиваль робить автобусні трансфери, але можна було б спокійно пустити додатковий потяг, бо це великий кінофестиваль. Або Atlas Weekend – вони ж продають квитки за вхід, а можуть продавати Travel Full Pack, куди буде входити кемпінг, проїзд і ще якісь фічі. Але головне, що крім зручності, це ще й супердосвід для відвідувачів: ти можеш їхати просто в плацкартному вагоні, де буде 50 людей, які їдуть по своїх справах, або ти можеш їхати в плацкартному вагоні, де їдуть 50 людей на той самий фестиваль, подія для вас вже починається в дорозі й ти відчуваєш себе супер, як риба в чистенькій воді.

Тобто для ГогольТрейн головною ціллю було створити прецедент ефективної співпраці з державними інфраструктурними відомствами?

Так, і тепер хочемо адвокатувати механізм, щоб ти як культурний менеджер, або ви як організація, могли зайти на сайт Міністерства інфраструктури в розділ «Культурна Мобільність» (який там має колись з’явитися) і залишити заявку про свій культурний проект і відповідну документацію, яка буде потрібна Укрзалізниці (наприклад, статутні документи, опис проекту, документи від Міської Ради міста, де відбувається подія з інформацією, що дійсно буде івент, що очікується така-то кількість учасників і т.д). Але має бути механізм поступовий: спершу вам потрібно п’ять вагонів, а наступного року більше, щоб і Укрзалізниця отримувала свої кошти, і Фестиваль отримував свій трансфер, і це було привабливо для відвідувачів.

Державні структури – це не якісь невідомі закриті організації, з ними треба і можна працювати. Вони володіють великим ресурсом, але ти не в курсі, що він там є, а вони не знають, що він тобі треба.

Фактично, якщо зробити експрес Київ-Славутич, без зупинок, який би валив цілі вихідні, то там би пів-Києва побувало, адже це дуже масштабний і крутий фест, який мало б відвідати більше людей. Але не кожна людина хоче підривати свою дупу, шукати квитки, вивчати маршрути або чекати автостоп. Я діставався до Славутича 5 годин через Чернігів. І не кожен хоче вставати дуже рано та йти на електричку. Це вже не говорячи про питання з місцем для ночівлі, харчування і т.д. А для Укрзалізниці пустити будь-який потяг в будь-яку точку України – взагалі не проблема. Єдина проблема – в механізмі домовитися та показати, що проект рентабельний.

Чи був ГогольТрейн рентабельним і скільки коштував квиток?

Ми продавали путівки, тобто готове пакетне рішення. Перед людиною постає купа проблем, коли вона хоче поїхати в Маріуполь. По-перше, це місто, яке за 24 км від бойових дій, тобто від лінії розмежування, і за 100 км від країни-агресора. Це для великої кількості людей достатньо челенджове рішення. Минулого року я вперше так далеко їхав на Схід і так близько під російський кордон. Мене теж ці питання хвилювали. Та виявилося, що це найбезпечніше місто, де ти реально відчуваєш, що перебуваєш під захистом своєї держави. Але коли ти їдеш вперше, то важко уявити, що там взагалі відбувається, де можна зупинитися, які ціни і т.д. Тому ми продавали путівки – пакетні рішення. Все що тобі треба – просто прийти на Центральний вокзал Києва. Далі ти сідаєш в потяг і за тобою вже закріплений координатор вагону, координатор готелю, координатор програми ГогольФесту, який розповість все про події, локації, квитки, місця харчування і т.д. Тобто абсолютно адекватний all-inclusive, без надмірного єгипетського шику, який коштував 1750 грн. В цю вартість входив готель, проїзд туди-назад і квиток на нічну сцену фесту. Тобто тобі взагалі не треба було ніяких додаткових витрат, окрім їжі й декількох вистав. Ти просто знайомишся, спілкуєшся з людьми, які біля тебе, і всі вони так само їдуть на фестиваль, тобто для тебе фестиваль почався вже в потязі, який їде 15 годин. І це дуже крутий фестивальний досвід! Ми пропрацювали шлях відвідувачів і нашим продуктом був не трансфер, а пакетне рішення, що передбачало зовсім новий досвід участі в фестивалі.

А які ще були завдання? З інфраструктурою зрозуміло, прецедент створити, кейс відбувся, чи були ще якісь цілі, чи може з’явились якісь в процесі?

Популяризація сучасної культури. Це питання є критично важливим зараз в Україні, коли країна змінюється, адже соціальні трансформації неможливі без культурних зміни. Також треба пам’ятати про глобальний розвиток альтернативних культурних продуктів в онлайні, які зазвичай низької якості, але супер доступні. Тобто ти вже можеш не піти в кінотеатр чи на театральну вистав або концерт, бо є альтернатива – посидіти вдома і повтикати якесь гумористичне шоу на халяву. Це простіший шлях проведення дозвілля. Але звісно є люди, які хотіли б їздити кудись, слухати нормальні гурти, дивитися як малюють стіни й тому подібне, але цей шлях вимагає зусиль. І виходить, що з одного боку, нам дають великий пакет з доступом до безкоштовного шлаку, а з іншого –  дають якусь краплинку нормального культурного продукту, який робить ГогольФест в сучасному плані або інші фестивалі, але є мільйон перешкод, щоб туди потрапити.

А ГогольТрейн – це лише 360 людей та 40 провідників. І я не кажу, що там має бути 10 000 людей, яких привезуть 25 потягів, бо є ж навколишні міста, навколо Маріуполя, з якими також треба працювати.

Тому іншим завдання було показати, що сучасна українська культура – це достойна річ, яку цікаво споглядати, в якій цікаво брати участь і яку цікаво представляти в принципі будь-де. Раніше, коли я подорожував за кордоном і мене питали «а шо у вас там в Україні, крім Кличка і Чорнобиля», то кого б ти міг порекомендувати послухати? Мало хто мав хоча б пару пісень англійською мовою. А за останні роки в нашій музиці, де завжди найкраще видно культурні зсуви, відбувся бурхливий розвиток. Зараз якщо у мене є якась розмова з іноземцем про українську культуру, то мені нічого не треба робити – я просто надсилаю Даху Браху на Spotify і це пояснює абсолютно всьо і закриває будь-які питання. І це велика гордість мати такий офігенний продукт у своїй країні. І це стосується багатьох крутих виконавців, митців, режисерів, які працюють в цьому напрямку. Але у нас залишається питання популяризації цього продукту в інформаційному полі, в медіа полі, і в фізичній доступності цього продукту. ГогольФест був у Києві, він був доступний, але чи був він популярний? Можливо, не більше за Кураж Базар на Платформі. Тому що культурні менеджери не завжди думають, як гарно запакувати відвідувачу свій продукт та зробити його доступним.

Яка була команда, скільки людей працювало над реалізацією проекту?

Це був соціальний проект, тут ніхто не отримував прибутку, тому це така спільна штука, в яку було залучено багато людей, думаю може десь 40. Але була core-команда – 6 людей. Крім мене, ще були Андрій Янковський (він менеджерив все, що пов’язано з фарбуванням потяга та внутрішнім оздобленням), Бодя Яремчук (працював з медіа, над комунікаціями в ГогольФесті та тримав зв’язок з Укрзалізницею), Павло Бондаренко (закривав усі операційні процеси), Женя Ярошенко (розробник сайту) та Степан Кулина (режисер). Ось така у нас сосисочна команда, але всі з Могилянки, до речі.

Які є «правила життя», які варто знати в співпраці з державними органами?

У нас було дуже багато складнощів через те, що все вперше і не пропрацьовано. Треба було спочатку зустрітися з Міністерством інфраструктури і Укрзалізницею. Це треба було робити на найвищих рівнях. Спочатку з Міністром, потім із топами Укрзалізниці. Всі вони ідею проекту розділили і підтримали, тож ми домовилися про загальні питання. Але потім ти все одно спускаєшся вниз і тобі треба, наприклад, пофарбувати потяг, і там якийсь «начальник якоїсь штуки» каже: «Хлопці, ви шо здуріли, це не може так бути», – і тобі потрібно знов повертатися із проханням, щоб дали якийсь папір або хтось комусь подзвонив і дав дозвіл.

Але треба завжди пам’ятати, що державні структури – це не якісь невідомі закриті організації, і бенефітів від них, значно більше ніж від приватних структур, бо вони володіють великим ресурсом. В Укрзалізниці взагалі шалений ресурс. І якщо ти не наважишся звернутися, то нічого не відбудеться – це перше правило. Тому звертатись треба обов’язково і завжди, в будь-якому випадку.

Друге правило: коли працюєш із державними органами, варто не забувати, що вони – це інституції, які надають послуги суспільству, а не інакше. Це не якісь стейкхолдери, які тримають владу.

Яка доля чекає вагони ГогольТрену?

Їздять по Україні, їх пофасували в різні склади. Один приміський часто стоїть на вокзалі в Києві, його недавно фоткали. На Одесу один їздить точно. А розмальований вагон-ресторан – повністю рожевий – ганяє на Москву.

Коли відбудеться наступний ГогольТрейн?

Нам важко планувати такі штуки, нас не вистачить робити потяги в кожне місце, бо цього року планується п’ять ГогольФестів. Але для ГогольФесту в Дніпрі, якщо все вдасться, то буде підготовлений сюрприз від нашої команди.